З наближенням саміту “Східного партнерства” у Вільнюсі, де Україна має намір підписати Угоду про асоціацію з ЄС, не тільки наша країна, але й інші партнери, включаючи Вірменію, Грузію та Молдову, відчули на собі політичний та економічний тиск, спрямований на зупинення “європейського потягу”.

Питання про участь у цьому інтеграційному процесі, як і в самому Вільнюському саміті крихітної, але амбітної Вірменії відпало, причому, як припускають європейські політики, під прямим тиском Росії, яка використала ситуацію в Нагорному Карабасі як важіль тиску на “надто проєвропейське” керівництво республіки.

Цікаво, що схожі проблеми, пов’язані із політичною вразливістю і явними або прихованими конфліктами має й Молдова.

Зрозуміло, що Молдовська Республіка, як і Україна, на шляху до європейської інтеграції повною мірою відчуває політичну вагу головного російського санітара Геннадія Онищенка. І якщо українцям доводиться боротися з таким впливом в рамках “молочної”, “сирної”, “шоколадної” і всіх інших “війн”, то маленька Молдова зазнає ударів по власному винному експорту до Росії, який був повністю заборонений у вересні 2013 року. Республіка стикається також із доволі безцеремонними претензіями Росспоживнагляду до якості молдавських овочів та фруктів, які до того Росія десятиліттями імпортувала з Молдови без жодних шкідливих наслідків для здоров’я власного населення.

І якщо Україна намагається протистояти такому пресингу з боку Росії, то Молдові, яка є менш потужною в економічному сенсі, зробити це набагато важче. В силу таких обставин Росії простіше вказувати Молдові на “ризики”, які принесе Республіці ймовірна асоціація з Євросоюзом.

Однак Молдова – не Вірменія. Тут, як і в Україні, спроби політичного тиску, схоже, мають зворотний ефект. І не тільки тому, що представники чинної молдовської влади є послідовними прихильниками європейської інтеграції. Європейський рух підтримує більшість населення країни, і тиск з боку Росії тільки ще більш переконує цих людей у вірності такого вибору.

Зовні все виглядає благополучно. За оцінками Єврокомісії, Республіка Молдова досягла найбільших успіхів у впровадженні реформ серед інших країн Східного партнерства. Однак фактори ризику все ще існують, вони зберігаються і навіть ширяться, зрозуміло, не без зовнішньої “допомоги”.

Один із таких факторів – внутрішня політична нестабільність. Більше половини громадян незадоволені соціальною ситуацією в Республіці, про що свідчать результати опитування громадської думки, яке в середині 2013 року було проведено Інститутом маркетингу і соціологічних досліджень IMAS. Головними проблемами, на думку молдаван, є безробіття, політична нестабільність і бідність – так вважають 40%, 35% і 27% опитаних відповідно. Близько 24% громадян більшою мірою незадоволені високим рівнем корупції, а 19% – низькими зарплатами і пенсіями. У свою чергу, молдавський бізнес вважає, що проблема в Молдові – це зовсім не відсутність ринків збуту за кордоном або вартість природного газу, а непомірні податки і штрафи, постійні перевірки з боку контролюючих органів, корумпованість чиновників і судової системи.

Погіршує ситуацію й те, що за визнанням 77% молдовських громадян, країна на сьогоднішній день рухається в невірному напрямку. При цьому немає чіткого розуміння, який напрямок можна було б назвати “вірним”. Один сусід Молдови – Румунія, – вже є членом Євросоюзу, інший сусід – Україна, – прагне до європейської інтеграції, як, власне, і політичне керівництво в самій Молдові. Митний союз навряд чи може бути розумною альтернативою, оскільки він не пропонує Молдові нічого, окрім чергової дози головного болю.

Найбільш болючим фактором для Молдови, безумовно, залишається проблема Придністров’я, де російський вплив завжди був дуже потужним. Керівництво невизнаного регіону не приховує своєї прихильності до Митного союзу, що потенційно може призвести до ускладнення процесу Придністровського врегулювання. Як наслідок, наявність неврегульованого конфлікту може гальмувати процеси європейської інтеграції всієї Молдови.

Нещодавно в Молдові з’явилося ще одне “джерело напруги”. В розпал цьогорічного “винного” протистояння між Москвою і Кишиневом керівництво Автономного територіального утворення Гагаузії зажадало сепаратних переговорів з Роспотребнаглядом для того, щоб зняти заборону на експорт в Росію вина місцевого виробництва. Дехто в Молдові розцінив таке “вільнодумство” молдовського регіону як удар в спину, хоча сам факт такої заяви подиву не викликав. Гагаузія підкреслено у всіх питаннях намагається дотримуватися власної думки, “окремої” від позиції офіційного Кишинева.

Приміром, на початку жовтня 2013 місцевий парламент прийняв рішення, що вже з 1 січня 2014 року в регіональних документах про освіту та у шкільних журналах словосполучення “румунська мова та література” та “історія румунів” замінять на “молдавська мова та література” і “історія Молдавії” відповідно. Правда, невідомо, як це буде реалізовуватися на практиці. Адже весь навчальний процес Гагаузії інтегрований в загальнодержавну молдавську систему.

Однак гагаузькі законодавці, представники Демократичної партії, приковують до себе увагу не стільки протидією усьому “румунському”, скільки активізацією обговорення на тлі євроінтеграційних процесів Молдови теми щодо гіпотетичного виходу Гагаузії зі складу країни. За твердженням носіїв такої ідеї, ані Молдова, ані ЄС не дають гарантій щодо збереження автономії Гагаузії. Це є достатнім приводом для влади територіального утворення, щоб виходити з пропозицією про проведення місцевого “консультативного референдуму” щодо зовнішньополітичних пріоритетів.

Зрозуміло, що такий розвиток обіцяє нове загострення ситуації в регіоні з можливістю клонування у Молдові нового “Придністров’я” на кордоні з Одеською областю України.

Виникає цілком резонне питання – навіщо “каламутити воду” і чому саме зараз, коли країна повинна демонструвати єдність євроінтеграційних настроїв. Як казав російський класик – якщо зорі запалюють, значить, це комусь потрібно…

Виходячи з ситуації, що склалася на сьогодні, спрогнозувати розвиток подій в Республіці непросто. Очевидно, що Молдові вистачить політичної волі, щоб, попри негаразди, дістатися Вільнюсу і парафувати угоду про асоціацію з ЄС. Величезний довгостроковий потенціал такого зближення є очевидним. Разом з цим, залишається відкритим питання, яким чином європейська визначеність Кишинева вплине у короткостроковій перспективі на відносини з Росією, на економіку та добробут країни і на внутрішньополітичну ситуацію в цілому?

Відповідь на це запитання є важливою, адже у листопаді 2014 року відбудуться чергові вибори до парламенту Молдови. Від того, наскільки громадяни на практиці відчують переваги європейської інтеграції, напряму залежить політична доля нинішньої “проєвропейської” молдовської влади.

Олександр Жолобецький (для Укрінформу)

У новині зустрічається:

Новини за темою